Благополуччя та емоційна відновлюваність  медичних працівників – пріоритетна мета, бо ці компоненти є запорукою їхнього здоров’я, а відтак і здоров’я та надання якісних медичних послуг населенню під час спалаху вірусу COVID-19. Тому вкрай важливо передбачити стреси, пов’язані з цією роботою, та створити підтримку для медичних працівників. Важливим є моніторинг та оцінка психічного здоров’я та благополуччя медичного персоналу, а також зусиль для забезпечення їхньої успішної реінтеграції з колегами по роботі, після одужання в разі перенесеної згаданої хвороби. Важливими тут є і підтримка медичного закладу, де працює медик, і знання про способи  самозахисту й піклування про самого себе. 

Боротьба зі стресом через готовність до нього

Медичні працівники звикли брати участь у частих формальних та неформальних тренінгах (навчанні). Із боку адміністрації медзакладу додаткові заходи під час спалаху COVID-19 повинні бути постійними і можуть забезпечити певний рівень зменшення стресу. Медичним працівникам потрібні конкретні знання щодо:

• шляхів передачі вірусу COVID-19;

• коли і як проводити скринінг пацієнтів і членів їхніх сімей;

• використання засобів індивідуального захисту;

• коли застосовувати карантин та (само)ізоляцію;

• етичних способів прийняття рішень у  конфліктних ситуаціях на роботі та під час контакту з хворими на коронавірус.

Стрес у медичних працівників під час спалаху пандемії

Існують конкретні джерела стресу для медичних працівників, які лікують пацієнтів з вірусом COVID-19. Ці стресові фактори включають потребу застосовувати суворі заходи біозахисту.

Медичні працівники, які допомагають або безпосередньо працюють із хворими на COVID-19, можуть відчувати стрес, пов’язаний з:

• наслідком постійного використання захисних засобів (зневоднення, задуха, виснаження)

• фізичною ізоляцією (обмеження у фізичному контакті з іншими, навіть після роботи)

• постійна необхідність контролю й  пильності щодо протидії зараженню

• відчуття постійного тиску щодо необхідності дотримання процедур, які є необхідними, аби не заразитися (відсутність відчуття розслабленості).

Ризик передачі захворювання

Контроль над інфекцією викликає в медпрацівників серйозне занепокоєння, яке може посилитися через:

• появу симптомів грипу та застуди, що помилково приймаються за симптоми COVID-19

• тривалий безсимптомний інкубаційний період COVID-19

• відносно вищий рівень смертності порівняно з грипом

• розбіжність між уявленням про карантин із боку закладів охорони здоров’я та з боку пацієнтів та їхніх сімей.

Про вимоги медичні та особисті

Складність реагування на COVID-19 може призвести до суперечливих особистих та професійних вимог, включаючи:

• постійне щоденне навантаження вимагає уваги і до засобів профілактики, і до лікувальних заходів щодо COVID-19

• необхідність підтримувати високі стандарти роботи в умовах пандемії, коли  офіційні рекомендації та політика регулярно змінюються

• часта відокремленість від членів своєї родини та переживання за них

• страх перед загрозою інфікування та  наслідків для себе, своїх пацієнтів та своєї сім’ї

• відчуття внутрішнього конфлікту між потребами і обов’язками.

Стигматизація

На медичних працівників може впливати як внутрішня, так і зовнішня стигма, пов’язана з вірусом COVID-19 та його впливом, наприклад:

• страх інших перед контактом з тими, хто лікує пацієнтів з COVID-19

• замовчування медичними працівниками своїх потреб та своїх страхів

Опанування стресу під час спалаху захворювання 

Сильна орієнтація на роботу, брак часу, труднощі з визнанням власних потреб, стигма та страх бути відстороненими від виконання своїх обов’язків під час кризи можуть спонукати медперсонал відмовитися від запиту про підтримку тоді, коли вони гостро відчувають стрес. З огляду на це, роботодавці повинні активно ініціювати підтримку в атмосфері, вільній від стигми, примусу та страху перед негативними наслідками. Дбати про себе у медичних працівників може становити проблему, враховуючи те, що в медиків у пріоритеті – потреба допомоги іншим людям, а не собі. Отже, стратегія дбати про себе повинна бути багатогранною та належним чином організованою, щоб медичний працівник спершу почувався сам захищеним, аби потім захистити життя пацієнтів. Наприклад, під час робочих змін медпрацівникам бажано:

• контролювати свій стан

• регулярно зустрічатися з колегами, родиною та друзями

• працювати в команді, з відчуттям «плеча» партнера поряд

• робити короткі перерви на релаксацію, виконання вправи з управління стресом

• проводити регулярні бесіди та зустрічі з ровесниками

• виокремлювати час на підтримку фізичної форми та відновлення

• регулярно шукати точну інформацію та давати поради для допомоги у прийнятті рішень

• позбавлятися тривожних думок, коли немає реальних загроз здоров’ю чи життю 

• робити все можливе, щоб підтримувати позитивні думки та уникати тривожних думок

• зосереджувати свої зусилля на тому, що під силу зробити

• прийняття тих ситуацій, які неможливо змінити

• виховання духу стійкості, терпіння, толерантності та надії. 

МЕДПРАЦІВНИКАМ НЕ СЛІД:

• затримуватися довго на роботі, уникати спілкування з колегами

• працювати “цілодобово” з невеликими перервами

• мати відчуття, що вони недостатньо працюють

• надмірно вживати солодощі та кофеїн

• підтримувати негативні думки щодо себе, наприклад:  

«Це егоїстично витрачати мені час на відпочинок».

«Інші працюють цілодобово, я теж повинен/на».

«Потреби тих, хто вижив, важливіші за потреби тих, хто їм допомагає».

«Від мене більше користі тоді, коли я працюю безперервно».

«Тільки я можу це зробити, більш ніхто».

БОРОТЬБА ЗІ СТРЕСОМ ПІСЛЯ СПАЛАХУ ПАНДЕМІЇ

Після періоду догляду за хворими на COVID-19 – особливо пацієнтами, які перебувають на карантині – передбачено необхідний період відновлення. 

Медичним працівникам потрібно буде обов’язково дати змогу повернутися до нормального життя.  

Це передбачає: 

• пошук підтримки від інших та підтримка інших людей, можливо, дистанційна 

• зустрічі з колегами для обговорення ситуацій на роботі

• посилення контролю, проведення бесід та колегіальної підтримки

• планування вільного часу для поступового повернення до нормального особистого життя

• готовність до світоглядних змін у житті, які можуть бути незрозумілими для інших  

• уникання негативних стратегій подолання стресу, таких як:

а) вживання алкоголю, наркотиків або надмірної кількості лікарських засобів, що відпускаються за рецептом, які в комплексі  порушують сон і гальмують процес відновлення

б) внесення раптових різких змін у своє життя

в) негативна оцінка свого внеску в роботу

г) надмірна завантаженість роботою

д) розгляд допомоги іншим як чогось набагато важливішого, ніж допомоги собі

е) небажання говорити про робочі ситуації  з іншимиЯкщо стрес зберігається довше двох-трьох тижнів і перешкоджає нормальній життєдіяльності, медичним працівникам слід розглянути можливість участі у програмі підтримки психічного здоров’я.